Звичай змінювати прізвище після одруження виник не через церковну вимогу, а поступово сформувався під впливом суспільних порядків, законів і уявлень про сім’ю. У деяких країнах жінки зберігають своє прізвище після весілля, тоді як в інших спільне прізвище подружжя досі залишається поширеною традицією.

Історик Надія Войтович пояснила, що сучасне уявлення про обов’язкову зміну прізвища після шлюбу не варто переносити на всі попередні епохи. У різних європейських суспільствах ця практика виникала за різних обставин і далеко не всюди стала загальноприйнятою одночасно.

В Англії звичай брати прізвище чоловіка простежується ще з пізнього Середньовіччя та ранньомодерного періоду. Його поширення було пов’язане з тогочасною моделлю сім’ї, у якій чоловік переважно представляв домогосподарство перед суспільством і державою.

В англійському праві існувала система coverture, яка суттєво обмежувала юридичну самостійність заміжньої жінки. Після укладення шлюбу чоловік отримував значний контроль над майновими та правовими питаннями сім’ї.

За таких умов використання його прізвища відповідало уявленню про родину як єдину соціальну та майнову одиницю. Однак це не означає, що всі європейські жінки в минулому обов’язково змінювали прізвище після весілля.

За словами історика, у багатьох країнах ця практика стала поширеною лише у XIX–XX століттях. Саме тоді розвиток державного управління та цивільної реєстрації зробив прізвище важливим засобом офіційного встановлення особи.

До появи сучасної системи прізвищ людей могли називати зовсім інакше. Жінку ідентифікували за родовим іменуванням, через батька або чоловіка, місце походження чи навіть професію.

Тому спосіб, у який людину називали в повсякденному житті, не завжди збігався з її власним іменем або родовим прізвищем. Зміна прізвища після одруження сформувалася як окрема історична традиція.

В Україні шлюб також часто означав перехід жінки до родини чоловіка. Відповідно, її становище та соціальна ідентичність дедалі більше пов’язувалися з новою сім’єю.

Це відображалося і в записах метричних книг, хоча правила могли відрізнятися залежно від регіону та конфесії. Жінку могли записувати через її батька або чоловіка, а форма прізвища нерідко вказувала на належність до певної родини.

Наприклад, жіночі форми прізвищ із закінченнями «-а» та «-я» історично могли виконувати присвійну функцію. Так від чоловічого прізвища Кобилянський утворювалася жіноча форма Кобилянська.

У розмовному мовленні для позначення жінки через її чоловіка також використовували суфікс «-иха». Зокрема, дружину чоловіка з прізвищем Шевченко могли називати Шевченчихою.

Водночас сучасні правила використання прізвищ у різних країнах суттєво відрізняються. У Франції після одруження кожен із подружжя зберігає прізвище, отримане при народженні, хоча може використовувати прізвище партнера як nom d’usage — ім’я для повсякденного або адміністративного вжитку.

В Іспанії люди традиційно мають два прізвища, пов’язані з батьківською та материнською лініями. Тому укладення шлюбу не передбачає автоматичної заміни жіночих прізвищ прізвищем чоловіка.

В Ісландії історично сформувалася інша система іменування. Замість спільного спадкового прізвища ім’я людини може вказувати на її походження від батька або матері.

Попри поширене уявлення, релігійні правила також не встановлюють універсального обов’язку для жінки змінювати прізвище після весілля.

Протоієрей і прессекретар Київської митрополії Православної церкви України Михайло Омелян пояснив, що з догматичного та канонічного погляду Церква не вимагає від дружини брати прізвище чоловіка.

За його словами, жінка може залишити своє прізвище, обрати прізвище чоловіка або мати подвійне. Жоден із цих варіантів сам собою не є порушенням церковних правил, оскільки йдеться про соціальне питання, яке подружжя вирішує самостійно.

В ісламській традиції важливе значення має збереження родоводу та пам’яті про походження людини. Представник Духовного управління мусульман України шейх Юнус Фазаїров зазначив, що серед мусульманських народів існують різні підходи до прізвища заміжньої жінки.

В одних випадках дружина прагне підкреслити спільність із чоловіком і дітьми, а в інших — зберегти належність до власного роду. Саме тому в багатьох мусульманських країнах жінки після весілля не змінюють прізвища.

Така практика поширена, зокрема, у Сирії, Лівані, Йорданії та Саудівській Аравії. Збереження родового прізвища допомагає простежувати сімейну історію протягом багатьох поколінь.

За словами шейха, жінка, яка хоче підкреслити належність до нової сім’ї, може обрати подвійне прізвище. Водночас у описаній ним традиції дітей відносять до роду батька.

Рабин і юдейський капелан ЗСУ Давид Мільман також наголосив, що зміна прізвища є насамперед цивільним питанням. Сучасна система спадкових прізвищ виникла значно пізніше, ніж релігійні традиції, тому юдаїзм не вимагає від жінки обов’язково змінювати або зберігати своє прізвище.

За його словами, у юдейській культурі дружина часто бере прізвище чоловіка як символ входження до його родини. Проте вона може залишити власне прізвище, зокрема якщо воно має для неї професійне чи суспільне значення.

Мільман пояснив, що перед весільною церемонією подружжя може обговорювати різні питання спільного життя, включно з майбутнім прізвищем. Вирішальне значення має домовленість між чоловіком і жінкою.

Психолог Юлія Гриценко звернула увагу на те, що зміна прізвища може мати різне особисте значення. Для одних жінок вона символізує близькість із чоловіком і створення спільної сім’ї, тоді як для інших може супроводжуватися відчуттям втрати частини власної ідентичності.

На думку психологині, дедалі більше жінок залишають прізвище після одруження через зростання фінансової, професійної та соціальної незалежності. Сам шлюб частіше сприймається як союз двох самостійних дорослих людей, а не як перехід жінки з однієї родини до іншої.

Існують і практичні причини не змінювати прізвище. Після весілля доводиться переоформлювати документи, а нове прізвище може впливати на використання дипломів і професійного імені. У разі розлучення повторна зміна документів також потребуватиме додаткових зусиль.

Гриценко наголосила, що найважливішим у цьому питанні є вільний вибір жінки. На її думку, бажання мати спільне прізвище з чоловіком принципово відрізняється від рішення, ухваленого лише через суспільний звичай або побоювання образити партнера.

🌟 Читайте «Експерт» у своєму смартфоні — додайте нас в Google Discover